Скіфський флот, започаткований за часів царя Скілура (II ст. до н. е.), мав суттєве значення в північній частині Чорного моря, однак пересувався в основному попід берегом, оскільки складався з невеликих суден. За свідченнями літописців, Русь здійснювала морські походи також переважно попід берегом, на кораблях-однодеревках («моноксилах»), на яких можна було пройти Дніпром, вийти з гирла Дніпра в море і повернутися назад. Автор літописної статті 6352 (844 року) підкреслює, що руські дружинники віддавали перевагу «вірній здобичі перед невірним (Чорним) морем».
Слід відзначити, що римській історик Тацит у своїй праці «Германія», написаній у 98 році, що стосувалася подій середини І ст., писав, що слов’яни «перейняли багато сарматських звичаїв», бо «ради грабунку рискають між певкінами і фенами».
Сарматські загони були добре відомі в Європі ще з римських часів використанням гучного бойового кличу, до якого під час битви вдавалися одностайно всі вояки. Такі ж спостереження іноземців існують і щодо русів. За словами Лева Диякона, під час битви з візантійцями «тавроскіфи... (тобто військо князя Святослава) вишикувалися в грізний бойовий порядок, виступили на рівне поле перед містом і, рикаючи подібно до звірів, вигукуючи дивні незрозумілі крики, кинулися на ромеїв», в іншому місці про інший бій Лев Диякон (свідок тих подій X ст.) пише, що «роси, якими керувало вроджене звірство і шаленство, в запеклому пориві кинулися, ревучи, як скажені, на ромеїв».
За даними візантійського імператора Маврикія (VI ст.), анти і слов’яни застосовували цікавий метод переховування від ворогів: «Більше всіх людей вони досвідчені в переправах через ріки і хоробро зносять перебування у воді, так що якщо кого-небудь застає небезпека, коли він знаходиться вдома, часто він занурюється у воду, тримаючи в роті наперед заготовлені очеретини, що дістають до поверхні води і зовсім порожні. І так вони лежать під водою, дихаючи через них, і витримують так по багато годин, ніяк не видаючи своєї присутності». Про цілковито тотожний метод маскування у запорозьких козаків тисячоліттям пізніше повідомляють як фольклорні, так і документальні джерела.
Коментар задовгий. Натисни
тут для перегляду повного тексту.