Відомиj вірш Петренка.
Диўлюсь я на небо та j думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не даў?
Я б землю покинув і ў небо злітаў.
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім ўсе горе ўтопить.
Бо долі шче змалку здаюсь я нелюбиj,
Я наjмит у неї, хлопцюга приблудниj;
Чужиj я у долі, чужиj у людеj:
Хіба ж хто кохає нерідних дітеj?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І ў горі спізнаў я, шчо тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко, як стане шче гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я ў думках забуду, шчо я сирота,
Коментар задовгий. Натисни
тут для перегляду повного тексту.