>>2560

>Ви не були на тих парах, ви не куштували того болю, коли замість гуляти у вихідні, ти увесь час вчиш, а потім приходиш на пару, а прєпод тебе починає питати глибше, глибше, глибше в матеріал, аж доти ти не запнешся, не забудеш назву нерва, не сплутаєш гілки

А як ти хотів? Від тебе потім буде залежати людське життя, ти це усвідомлюєш? Це програміст, наприклад, зробивши помилку, виправить, перекомпілить і на цьому буде все. В лікарів, тим більше хірургів, немає права на помилку, і якщо тебе дрючать за кожен нерв чи кісточку, значить так треба, значить колись це може врятувати чиєсь життя. Я бачу що ти досі цього не зрозумів, а тому і запитав чого ти взагалі на медицину поступив, адже є багато інших цікавих і важливих професій? А посилати на хуй можеш своїх друзів, чи батьків, якщо вони тебе так виховали. Я тебе не ображав, просто написав, шоне хотів лягти на стіл такому лікарю як ти, от і все.

>Ви не були на тих парах, ви не куштували того болю

поржав з невдах. вища школа повинна бути жорстокою і карати покидькив з "півсікам"

>>2558
А ви, добродію, взагалі не втикнули тему. Тут йдеться не просто про "завалювання", а про використання кредитно-модульної системи проти студентів.
Ті, хто старанно вчився, отримав за допуск більше 100 балів, або і менше, просто втратили свої бали. Навіть дівчата, які виступали на наукових конференціях з біохімії, робили доповіді на англійській мові перед іноземними колегами і мали успії, отримали по ній же трійки. А за модуль максисум - 50. Це теж 3. І навіть за гроші не можна купити більше.

>>2557

>дав 1200 гривень за хірургію, яку не хотіли ставити

Не приведи Боже колись до такого "спеціаліста" попасти лікуватися. Люди про шо ви думаєте? Навіщо ти на медицину взагалі вступав?

>книга про Отамана Зеленого

До речі, уважні читачі вже мабуть помітили, що ця цитата: >>2549 у точно такому ж вигляді зустрічається у тій книзі.

Є тут студентота, щоб підтвердити?

>Нещодавно вийшла книга про Отамана Зеленого, лол

У 2008-му, взагалі-то. В 2011 було 2-ге видання. Чому "лол"?

Саме прочитав цю книгу, дочитую додатки. У додатках, до речі, спогадів Осипа Думіна ще на одну книжку.

студенти соснули

Видана негласна директива про те, щоб всім бюджетникам ставити лише трійки, бо на стипендії немає грошей. Також відраховувати усіх, у кого більше 2 незаліків.

Діскас

Дурне питання у опа.
Подя ніколи не казав що він письменник.
Лада - хуйня для тупих курв.
Шкляр дійсно зробив більше за усіх - пропіарив темну сторінку нашої історії, популяризував, зробив цікавою, цього року у холодному яру було багато людей.
Будуть ще книжки про отаманів з холодного яру, матеріалу там повно.
Нещодавно вийшла книга про Отамана Зеленого, лол.
У комуняцькі часи це усе лежало під грифом секретно.

Підбірка книг від Юрка Луценка.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/lucenko/4fad27ad319ce/

>>2495

>а повстанці - це деструктивна сила, прояв агонії.

“На повстансько-партизанську боротьбу багато людей задивляється як на чинник деструктивний, чинник анархії та диверсії. Така однобічна інтерпретація є неслушна… Повстанці можуть відіграти дуже поважну ролю у кожній війні та передусім у Визвольній боротьбі, і треба ствердити, що у наших Визвольних змаганнях 1917 — 1920-х рр. українські повстанці, правда не на 100%, таку ролю відіграли… Безумовно, що держава, яка під час війни, крім регулярної армії, вживає також повстанських відділів, має величезну перевагу над ворогом, який легковажить цю методу боротьби… Головним завданням повстанських відділів мало бути дезорганізувати ворожу владу, руйнувати тактичні й адміністративні осередки, нищити комунікаційні шляхи, зривати продовольчу роботу, нищити військові частини і поодиноких представників влади…”

Валійський А. Повстанський рух в Україні в роках 1917 — 1922 // Вісті комбатанта. Квартальний — Нью-Йорк, 1961. — Ч. 4.

>плюс, тут важливі не самі супергерої чи злочинці, а архетипи персоніфікації Порядку і Хаосу (той же елайтмент), Справедливості та Бажання

Двоїню, той, хто всерйоз задрочувався у щось ДнДшне повинен знати, що добрі та злі, хаотичні та законослухняні алайменти у багатьох ситуаціях можуть чинити однаково.

пройшов той час, коли тобі хотілося впендюрити
пройшли ті дні, коли хотілося стогнати
утік мій весь вже алкоголь
до тебе ж став він прибувати
і кожен день, кожної миті
ти з ним кохалася, страженна
мене ж ти стала забувати
лише рідкий кивок в рідкіших наших зустрічаннях
не мити голову ти стала
вдягла ванільні окуляри
із нулевим голобуватим склом
все думки про нічнії клуби
все балачки про ягуарро та редбул
ти вже змінилася, згубилась
в страшних коридорах студенства
а я навпаки...
вдягнув окуляри з великими діоптріями
рослинну їжу лиш став споживати
читати й писати почав я побільше
й тебе забувати почав
Коментар задовгий. Натисни тут для перегляду повного тексту.

>>2544
Ні, ти уйобуй.

Уйобуй, унікум.

плюс, тут важливі не самі супергерої чи злочинці, а архетипи персоніфікації Порядку і Хаосу (той же елайтмент), Справедливості та Бажання

>>2540
А-тя-тя.

>>2539
Зїбав звідси, шавка.

>Істинного супергероя і суперзлочинця важко відрізнити

Ти серйозно? Ці образи ж такі стереотипні, що навіть останній американський підліток-дебіл передбачає всі дії наперед. Взагалі-то це не так вже і погано, бо діти люблять передбачувані історії. Подивитись на ті ж українські народні казки, де слова та дії часто повторюються. Але як таке може подобатись дорослій людині?

>direct-action.org.ua

Антіфа на борді?

http://direct-action.org.ua/1256

Відчуй себе унікальним
Справи особливо погіршилися, відколи він почав працювати кур’єром. Цілими днями їздив у громадському транспорті й бачив, у скількох людей зверхній вираз обличчя. Чи не кожен другий вважає, що він не такий, як решта. Що вони – окремо, а натовп – окремо. Лише для того, щоб їм заважати.

Франка можна знайти тут <a href="javalibre.com.ua">javalibre.com.ua</a> в форматі jar, txt, fb2

8
У часи, коли я гнобив себе, я був схиблений на супергероях, цих витончених борцях за справедливість. По-суті, всі вони – мстителі. У кожного є власне горе, власна слабкість, власна пружна сила, що веде їх по шляху боротьби за добро, за правду.
Істинного супергероя і суперзлочинця важко відрізнити. Герої, кажуть, борються за правду інших, більшості. Злочинці борються за свою правду. Але.. хтозна, чи правда більшості, чи правда злочинця правдивіше, хто рівний, а хто рівніший, де чистіше, і що більш відповідає законам природи, інстинктам, первинній людській свідомості, коли народжувалися спільні архетипи, яка приглушується сучасними бюрократичними моральними догматами та релігійними засадами слабкості.
Добро – це те, що робиться по твоїй волі. Зло – це те, що робиться з волі інших. Коротке визначення добра та зла. Відповідають духу архетипу єдиного двоєдиного супергероя/суперзлочинця.
Егомен – супергерой, що допомагає лишень собі.
Сказав так мій друг, що бачив мої комплекси. Знає, що скати. Бачить, що треба бачити.
Архетип егомена простий і складний водночас, він багатогранний і, певно, різний для кожного з нас. Він – ідеал нашої душі, вінець природи, вінець інтелекту, вінець любові та сексу. Міцний духом та духовний міццю, направляючий свою силу на розвиток себе та розвиток інших, подаючий руку тим, хто тужить за летом, знаючи, що добро повертається, і скидаючий баланс, знаючи, що не все варте уваги, є речі/люди, що стерильні для того, щоб осягнути себе повністю, не те, щоб перерости себе.

7
Гноблячи себе, я часто уявляю себе сильнішим, розумнішим, красивішим, дотепнішим, ніж я є насправді. Це задля доведення себе до оргазму мазохізму, для того, щоб показати свій ідеал і своє прозріння до слабкого.
Гнобити себе – насправді слабкість. Повага до себе, незважаючи ні нащо, - ось це сила. Це активна енергія, що дає змогу робити вчинки.
Вчинки – основа. Вчинки – надбання супергероїв.

6
Умирати можна спокійно, а можна борсатися і впиватися нігтями у все, що рухається навколо, вишукуючи причини смерті, щоб знищити. Людина – агресор. Людина – боягуз. Скоріше, що агресор тому, що боягуз, щоб вборонити себе від чужої агресії. І, звісно, боягуз, бо агресор, боїться відповіді, помсти. Вірить у те, що інші – люди.
Не мстить слабка людина. Відразу мстить лише раб.
Помста – частина смерті і частина розуму. Помста, справжня помста, - це мистецтво. Її треба продумати і довести до ідеалу. Можливо, помста – єдина річ, яку варто доводити до ідеалу. Вона – це меч покарання, це наслідок причини, це відповідь на гріх і гріх на відповідь. Це початок кінця і кінець початку. Помста – Ісус.
Умираючи, люди мстять. Мстять творцям, у яких вірять, за те, що вони їх створили і лиши голими та заплаканими. Смерть – частина природи. Смерть – це кінець природи, це солодощі. Варто бути готовим до неї і пам’ятати. Варто працювати і робити вчинки, щоб смерть не застала тебе раптово, беззахисного, слабкого і бездарного.
Від смерті рятують вчинки. Вчинки – вінець людської діяльності. Вчинки – це те, чим я себе гноблю.

5
Коли у нас з’являється якась проблема, щось, що нас мучить та вбиває, щось, що змушує нас плакати ночами і зневажати себе, ми звертаємося до друзів. Іноді вони вислуховують з радістю і допомагають нам вирішити цю проблему. Іноді вони неуважно слухають, або не можуть допомогти, хоч і картають себе за те, що вони не всемогутні. У всякому випадку, ми з ними спілкуємося і віддаємося цьому спілкуванню повністю. Вимиваємо проблему до блиску та кладемо у наший спільний гаманець. Ділимо. Витрачаємо.
Витративши проблему, у нас з’являється пустка. Ось друг, який часто підтримував. «Як ти? – Чудово. А ти? – Теж». Та й по всьому. Що далі? Що вичищати? Про що спілкуватися? Нема проблем – нема спілкування. Нема тривог – нема життя. Лишилося перемивати кістки іншим, та й це зазвичай швидко набридає. І ще…
Є умирання. Надто вогко, щоб іскрилося.

4
У часи, коли я нічого не добився, у часи, коли в мені панував осінній сплін, я вигадував свою філософію, щоб ще більше себе загнобити, думаючи, що так я зможу себе пересилити, через біль та сльози і йти вперед, вдосконалюючи себе.
Щоразу починаючи себе мучити, я забував для чого я це роблю.

3
Хтозна чому, але ніщо так не впливає на людину, як мама чи батько. Читай: дівчині – батько, хлопцю – мама. Це немов програмування коду людського лібідо – стосунки із тією людиною. Татові донечки слухаються чоловіків, які їх б’ють головою об стіну. Мамині синочки ковтають соплі, не наважуючись покликати дівчину на побачення. У них є мама.
Мої відносини з моєю матір’ю були складними. Багато підстав є, що це все спроекціювалося на мої відносини із дівчатами, чи то пак все ж їх відсутність.
Старший син, первісток роду, мрія та амбіції, очікування, радість, розум та надія. «Зайчик» називала мене мама. Бувало, що мама мене била, так, часто, як тільки я провинився. А потім відразу жаліла. Бувало тато бив мене. Рідко, але дуже сильно. Після цього теж мама мене жаліла. Невідповідність наслідків та причин породжувало в молодій голові, в молодій підсвідомості зовсім інші забобони. Зроби погане – отримай ласку, головне пережити до цього період важкості, пікового болю.
В 12 чи десь так я був відірваний від матері. Зрідка бачив, щоб отримати чергового прочухана, бо почав гірше вчитися. Згодом – вона звикла і більше мене не торкалася її рука.
Недавно вона мені сказала, що «он дивись… а сусідський син цілує свою матір в щоку, як їде. ти б теж міг».
Жаль, та не все так просто.
Нещодавно я мав змогу поцілувати дівчину в щоку. Знайому. Вечір, холодно, тепла зима (це вже опісля осіннього спліну), я, друг та знайома. Холодний вітер пронизує мої оголені ноги. Шорти – тапки – куртка. Какао. Ми пили та розмовляли. Про той же осінній сплін, який перенісся трохи далі, допоки не почалася справжня зима, до січня. Я і природа були одним цілим.
Отож, коли всі троє замерзли, коли я перестав відчувати мізинці, ми почали прощатися. Друг каже, поцілуй знайому. І я такий думаю, а до біса чом би й ні?, та на ділі… це неможливо!
У всіх є блоки, душевні блоки. Я її зміг тоді поцілувати, пересиливши себе. Це було складно. І дивно. Відчувалася невпевненість. «Дивися як в нього комплекси заграли». Сказав тоді друг. Якось нереально.

2
Те, що моє життя почало загнивати, я почав розуміти восени 2011 року. Особливо, згадуючи минуле і, ще особливіше, уявляючи майбутнє. Зниклі перспектив і сплін непотрібності. Музика власних стогонів і жалощів до себе. Ненависть та гордість.
Власне, ніщо так мене не дивувало в собі, як моє відношення до самого себе. Десь в глибині душі я розумів, що я все ж не такий поганий, принаймні порівняно із іншими. В самій душі, на тій поверхні, яку я бачив, з якою постійно доводилося мати справу, я думав, що я згнив. У всьому я звинувачував себе, свої думки, свої вчинки, вірніше бездіяльність. Користувач. Я відчував, що нічого не виробляю, не приношу світу жодної користі. Лише слабкі імпульси використання – зігнивша застигла брунатна кров не давала мені бути активним. Люди ж мене сприймали, як самозакоханого. Я прикидався. Хей, йопта! дивіться на мене, який я весь із себе інтелектуал, розчарований романтик, сонечко та дідько лисий! Я прикидався у своєму поклонінні до себе, щоразу брешучи собі та іншим.
Така багатошаровість моїх оцінок себе не давала мені зрозуміти себе.
Як і розуміти інший світ.

Перед початком, скажу, що не цілком автобіографічне. Я тут все перебільшую

1
Я відкривав пачку таблеток. Валеріанка. Кидав до рота три штуки, незважаючи на те, що в аптеці сказали: «По дві штуки». Тоді я йшов у туалет, плакав та зневажав себе. Вертався до себе в кімнату, де знову ж таки плакав та зневажав себе.
Іноді, ночами, я теж плакав. І уявляв свій суїцид, думав, кому буде на це байдуже, а хто буде плакати за мною.
Багато сліз.

>В NST є Android

який там нахуй не здався
ОП хоче читалку, а не монохромний планшет.

ОП - якщо будеш читати із діаграмами, таблицями, графіками ілюстраціями - то купуй. Я користуюся Kinde 4, перед цим був 3-й і 2-й. Читаю книги, статті, новини - без ілюстрацій (в силу того що непотрібно.) Задоволений апаратом. Юзав 2 недільки Poketbook, на словах не поясниш всіх деталей різниці. Спробуй в когось позичити покористуватися читалками різними, і спробуй прочитати там одну і ту ж коротку статтю.

Анон, допоможи з покупкою електронної книги. Хочу купляти Barnes&Noble Nook The Simple Touch. В місті такого ніде нема, треба замовляти або через інтернет-магазин або з оф. сайту. Знаю, шо наші інтернет-магазини часто кидають з товаром, а через оф. сайт рідер вийде дорожче. Хтось купляв цей апарат? Поділіться досвідом.

"Множення в умі, або плинність часу" Лесь Подерв`янський наше все.
Кожелянко Василь - творам двадцяти років ще не має, але автор вже помер, описав вологі мрії націоналістів дев*яностих(альтернативна історія).

юля попри те шо була бойчиха також була мічтатільніца дуже волика і йобнута на всю голову. причарувала по приколу в себе петра і сказала йому шо вийде за нього тільки тоді коли він докаже (а не розкаже) шо її любить?
петро спитав а як я маю доказати? ну блядь. сказала юля, ти ж в американському консульстві якось доказав шо не потенційний емігрант і візу получив то і тут шось придумаєш. а тепер іди.
петро довго думав і нічого непридумавши взяв за жінку іншу. пішли діти, всі діла... і тут на паску раптом баче стоїть юля вся така красіва солодку вату їсть.
а почуття то нікуда не пропали в петра бо він не ходив до ворожки зливати то і підбіг до своєї коханої... каже як ти шо ти? а вона баче на пальці в нього кільце і каже - ну добре, підкажу тобі. от лиши свою сімю раді мене і буду я з тобою...
петро на другий день пришов з рюкзаком до юлі. і стали вони жити поживати, а петро ше юліних дітей від першого шлюбу став годувати.
потім юля каже, слухай я зрозуміла ми не створені одне для одного, не переживай я вже свічку поставила і тебе за три дня попусте на рахунок мене.. а зара йди
і пішов петро назад проситись до жінки але вона його не впустила бо хлопа собі була привела тоже...
і так петро став холостякувати, а може то і добре бо невдовзі здох від раку. хоча рідні кажуть шо то йому одна з двох поробила тіки яка саме неясно...

Порадьте якоїсь лулзової та вінрарної української літератури. Можна із сьогодення, але бажано старше 20 років.