Гарний стиль, я знаю, в тебе є ще щось. Викладай.

СОСНУЛИ!

>>190
В мене затремтіли плечі від ридання. Я відчув, як вона поклала на них свою руку. І від того, що це нічого не змінило, стало ще сумніше.

— Що ти робиш? — почув я збоку.
— Нічого, чорт забирай, нічого!
Почув, як вона відходить. Так завжди. Нічого не розуміючи, вона запитує, не отримавши відповіді іде. Залишаючи мене знову самого. І це мені подобається. Хоча б іноді лишаюся сам, без неї. Хоча б іноді, на 5 хвилин. Потім вона вертається і починає зі мною балакати. Не задає питань, просто говорить. Я її мимоволі слухаю. Закривати вуха — руками занадто неетично. Ще й відносно неї — взагалі по жорстокому.
Вчора вона почала до мене залицятися. Ловила мій погляд своїми голубими очима. Закушувала губу. Я знав, що вона хоче цілуватися. Цього й мені хотілося, але це було б занадто дивно, хоч я й привик до неї, до її запаху захованому в моїх потних майках. Вона любить одягати мій одяг, навіть тоді, коли б цього не зробив би й я. Коли я зайнятий, щось пишу, займаюся дурницями, вона сидить поряд. Я її прошу хоча б раз приготувати їсти і ми голосно сміємося. Так, дуже голосно. Вона — гучніше, я не знаю, як це в неї виходить. Вона ловить мою руку, коли ми разом їдемо в автобусі. Прихиляється до мене, зариваться у мене, вона теж самотня, як і я. Звісно, можна сказати, що ми є один в одного. Але це важко сказати, між нами все занадто складно.
Вона часто жартує. Просить познайомити її з моїми батьками, з друзями. Я їй створив сторінку в соціальній мережі і набираю замість неї повідомлення. Вона не любить комп*ютери, але любить читати. Кожного разу з новою книгою. І каже, що я сексуально набираю текст. Всіма 10тьма пальцями, плавно, не роблячи жодного зайвого руху. Тиц, тиц, стукіт кнопок, мелодія якась. Механічна, але мелодія. Особливо, коли набираю її вірші. Вірші, вірші, захлинаючись вона мені їх надиктовує і дуже дякує за те, що я набираю швидко. Каже, що швидше, ніж вона їх говорить. Каже, що я забігаю наперед і сам пишу риму, поки вона ще її придумує. Каже, що моя швидкість друку випереджає час, тобто, що за допомогою неї я подорожую в часі. Ми знову сміємося. Ми часто сміємося, бо іншого не можемо робити. Сміятися і розмовляти, розповідати один одному секрети. У неї мало — секретів. Вона завжди поряд. У мене — багато секретів, хоч вона близько до мене, але я далеко від неї. Іноді помічаю її стурбований погляд, коли забуваю про неї. Мені її тоді дуже жаль.
Вона вернулася.
— Ти злий.
— Я просто зайнятий.
— Чим?
— Ну яка тобі різниця, ти не зможеш допомогти.
— Чому?
— Бо ти вигадана…
— Дійсно, — вона опустила очі.

>>188
Пейсменник!

Радехівські вчені синтезували невідому речовину, під впливом якої розгадали загадку словянського берестяного письма зашифрованого інопланетянами на пачці древніх сірників.
Під впливом прочитаного вони скликають міжгалактичний зїзд молоді, оперативно будують космічну фотонну фіру на 300 тис. чол. та вирушають у багаторічну подорож на край всесвіту, до Еміратів. Більша частина екіпажу знаходиться в анабіозі, їм підведено лише мобільний Київстар-інтернет 067 з однією бордою. Та посеред мандрівки невідомий вірус що був занесений на борт з зігнившим радехівським буряком одного з пасажирів починає розмножуватись та давати метастази. В звязку відбуваються розриви, а вірус мутуючи набуває розуму та починає їсти запаси курячого паштету, яким годувались виключно капітани корябля. Єдиний вихід -пробратись у центр ядерного синтезу фіри та забрати у гнилого буряка залишки життєво необхідного паштету.

НОВИЙ БОБУЛ!
http://vkontakte.ru/id60941313

synifialky.com
Книжка "Сині Фіалки" - на сайті також є анонімний тред!

Якщо ви не читаєте книжок - спробуйте, ця вам сподобається. Якщо ви читаєте книжки - буде з чим порівняти.

Сині Фіалки - це довга історія. Точніше, це багато коротких історій. Або небагато історій середньої довжини. Хай там як, це історії про одного ліричного героя, багатьох неліричних героїв, про кілька міст, кілька сіл, кілька інших географічних об’єктів, про моря і ліси, про любов та ненависть, про музику і танці, а також про довгу-довгу подорож, яка парадоксально закінчилась там же, де і почалася - як, в принципі, часто і трапляється.

>>180
ujlyj, проте не смішно...

Антиутопічна міні-п’єса

За приклад дякую Лесю Подерв’янському, а за натхнення — тим підарасам, яких ми виженемо геть, коли всі їхні лулзи стануть баянами.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Хохол
Овоч Донбасус, Цар всія Сарматської провінції
Санґвісус Ціцькін, Претор
Собакус Тобакус, Претор
Венера Герм-Анус, Найпрекрасніша Блядь Сарматської провінції
Слуги, прихвосні та проститутки

Розкішна палата у царському палаці. Скрізь гламурна похуєнь¸ типу золото, діаманти справжні і несправжні, шовк, лаврові вінки. За столом по центру сидить Овоч Донбасус, Цар всія Сарматської провінції. По праву руку від нього — Санґвісус Ціцькін. По ліву — Собакус Тобакус. Також тут сидить Венера Герм-Анус. Багато слуг, прихвоснів і проституток.

Двері розкриваються і вводять Хохла. Хохол, опустивши голову, підходить до столу і стає на коліна.

Герм-Анус: Кажіть, чому прийшли?
Хохол: Мій дід воював — дійшов до самого Третього Карфагена, клятого міста Левів. А ці… не дають мені хліба і видовищ. Хочу хліба і видовищ! Мій дід воював!
Донбасус: Бля!
Ціцькін: Тобто ви ствєрджуєте, що в наший Імперіі іще є такі люди, життя каких не пакращилося? Але це немажлива! Цар обіцяв, що жити стане лучше, а імператор падтвєрдів це.
Донбасус: Ги.
Хохол: Але ж це правда. Мені не дають хліба і видовищ.
Ціцькін (до присутніх): Що ви на це скажете, тавариші?
Тобакус: Ета фсьо дєла ґалічан із Трєтєва Карфагена. А іщьо Клєопатра Владіміровна в наши дєла вмєшиваєтса. Так што я щітаю, што нужно дать етому бидлу хлєба і зрєліщ как он просіт.
Хохол: УРАААААААА!
Донбасус: Ну чьо? Ей ти! Ей сюда! Піши, шоби дать єму хлєба і зрєліщ.

Прибігає бюрократ і строчить щось на пергаменті.

Донбасус: Ну чьо? Напісал?

Донбасус бере пергамент, ставить підпис і печатку.

Донбасус: На.
Герм-Анус: Візьміть цей царський указ і де хочете в Сарматії покажіть, то вам дадуть хліба і видовищ.
Хохол (кланяться дуже низько): Ой, дякую вам дуже Ваша Величносте.
Донбасус: Ги. А єщо каму?
Хохол: Вам Ваша Величносте дякую і Імператору нашому Путінусу Медвєдікусу, Всія Третьоримської Імперії владиці, дякую дуже.
Донбасус: Чьо? Іді давай.

Хохла виводять попід руки.

-- Анонімний писець історії землі Сарматської, 2 рік правління царя Донбасуса

>>176

>можуть впізнати одне одного при зустрічі будь-де

На для чого?

У треді про сходку в Радехові вже піднімалось це питання.
Давайте створимо якийсь нормальний логотип Учану спецом для футболок. Можна без раків. І бажано без голих цицьок, бо я планую скоро замовити собі таку футболку (вивчаю можливості місцевих друкарень і їхні ціни) і одягти її ще на пари/іспити.
Олсо власники таких футболок можуть впізнати одне одного при зустрічі будь-де.

Вихідні файли бажано у пнг і з високою роздільною здатністю.

фпірьод

«Хай живе Майнштайн, Гудерiан i рiдний Гiтлєр, Фашистська батькiвщина хай цвiте!»

>>167
Ти бачиш "розчленьонку"
А так як дивисся дохера порева різносортного, в тому числі GURO, то воно все в тебе в голові перемішалося, і ассоціюється все в твоїй макітрі-як у груповому сексі, хзнаяк

пека.)

— О, стрес, о охуєніє, ні, я не винесу цього!
— Шо, моя меланхонічная Галино, шо таке?
— Та то піздец, єблан якийсь за спиной пиздить всілякую хуйню! Ні, я не винесу, в’їбу йому поліном!
— Ох ніхуя собі, оце діла. І шо за поєбєнь лине з його відсосника?
— Така хуйня, шо я стидаюсь чути! І щічки мої червоніють враз! Він напездів, шо я шалунья і шо єбав мене у сраку пан Тарас!
— Тарас? Тебе єбав сам пан Тарас?
— Ти шо, тупак чи ебанько? Я ж, блядь, кажу, шо то пиздьож гнилий і за таке той хуй гівна зжере багацько!
— Але ж Тарас солідна в нас людина, чого соромитись, моя Галино?
— Миколо, ви при розумі? Чи пизданулися у возрастє приклонном? Тарас — то підар, правду кажуть люде, він тільки в сраку може гратись, хуй!
— Тарасик — гєй? Не знав такої штуки...
— І це не всьо, він ше їбе своїх овець в степу!
— Собака...
— А за собак не знаю.
— Закрий пиздяку, помовчи.
— Шо спохмурніли, Колю, чи ви бачили як він овець їбав?
— Та бачив раз я підара в кальсонах. Він до овець виходив з лісу, тримаючи в руках відро.
— Но нахуя йому відро?
— Він то відро на голову вдягав. Мабуть, шоби його ніхто не взнав, коли він степових овець в клоаку грав.
— От, я хуєю! І ви мовчали? Мовчали, Коля, дотепер?!
— Та я й не думав, шо то Тарас міг поїбати тих овець. Там було видно, як із сраки негра. Піздєц. Вот нахуя, нахуя таке робити? Йому шо, погано було жити? Е, в пизду таких дебілів, таких в дурдом здавати і кожний божий день хуярити носком з піском. І яйця повідбивати кірзачом, шоби їбати не росло бажання.
Коментар задовгий. Натисни тут для перегляду повного тексту.

>>157
на пічкурі до речі реклама мезиму
помятаєте така була? привезла донька в село до батьків хворого на жолудок хлопця. і батько казав - зара подивимось який ти козак. а той зразу таблеткі витянув...

так тепер в другій серії реклами хлопець ніхуя не вилікувався. дітей немають. взагалі піздєц. і тепер той хлопець не одну а дві пачки потребує мезиму...

Епік паста. Суть України водному абзаці.

На пікчі либонь головний антигерой поезії.

В буському районі жила сімя одна. ганна 23 роки і колька 26. колька робив на пивзаводі а ганна сиділа в дома бо мала двох дітей близнюків. ігора і андрія... вони настільки були похожі шо колька ігорю відрізав одне вухо шоп їх хоч якось розрізнити.... ігор в шкільні роки страдав шо його брат нормальний а той з відрізаним вухом. і він був замкнена людина, сидів на учані, а андрій навпаки розпіздяй гулящий хуліган наркоман. і у віці 22 роки, коли колька вмер від горівки і нікому було дивитись за синами, андрій за то шо виграв галину з брод і нехотів на ній женитись - то він попав в тюрму. а скромний ігор непопав бо був чемний. андрієві в тюрмі мінти сказали взяти на себе ще пару глухарів по всьому районі (кража коней, вбивство участкового, вирубування ялинок на новий рік) тому дали андрію довічне увязнення. а мама на ігоря переписала хату і померла від ожиріння. то ігор у віці 26 років женився бо люба дівка в селі хотіла прийти на таке господарство де є сам хлоп і шоп не бути невісткою... а коли після паски ігор ходив на цвинтар на могилу тата то казав дякую шо обрізав мені вухо, я став людиною як всі. а ви мамо дякую шо народили мене....

Льоша - Ми тут фірмою валим в игипт чуєш на море, в Хургаду 5* АЛ 10днів всі діла, полетіли?

*оля - Не полечу з вами:
Як була я в лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули,
Мене покинули!..*

Льоша - Міша нахуя вона йшла з вам курити, тепер сам тут з нею сиди

міша - /сидить/ ... олічька ну шо там давай перепихнемось, будеш мати оргазм шо ульот

*оля - Не полечу з вами:
Як була я в лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули,
Мене покинули!..*

міша - артур, та вона вже готова, давай її на шару виїбем.
тут хлопці роздягнулись:
Стали її роздягати, коли дивляться,
аж у неї ніжка переломлена. Вони
взяли її тихенько, принесли додому,
зробили в ній гніздечко, обложили
його пір'ячком і посадили
туди качечку, а самі знову
пішли по грибки.

через два дня
Вертаються, аж дивляться,
що в них прибрано, хліба
напечено, борщик зварений. От
Коментар задовгий. Натисни тут для перегляду повного тексту.

павлік - бред піт
генерал власов - майкл кейн
павєл власов - ніколай валуєв
островський - хью лорі
сава морозов - траволта
щукін - семюель джексон
ерінії - дрю берімор і камерон діаз

от таке мистецтво от то...

Охуєнна погода,
А нехуй в негоду
виходити з дому.

але сьогодні
так пиздато,
що я пиздую так завзято,
не в універ,
і не в пизду,
просто іду,
хуйню несу,
хуйну я світла
бидлу в тьму!

Я з ліхтарем,
На лавці сижу,
Хуєю, блядь,
І не пойму:
Шо то за підари стоять
У вузьких кальсонах,
Шо за стать?

Я всьо, канєшно, розумію,
Але такого не їбу:
Ну нахуя тобі, гандону,
Здались їбучі ті очки.
Коментар задовгий. Натисни тут для перегляду повного тексту.

Тому що буряк - чудовий приклад сучасного мистецтва. Нам треба пишатися, що не відстаємо від світу.

>>148
все таке складне, наче буряк їй Богу...